Календар

Жовтень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Галерея

100_1225 p2141203 image00001 Image00005

Опитування

Ваш улюблений предмет

Переглянути результати

Про школу

Музей школи 

Людське безсмертя з роду і до роду,

І тільки той , у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле

І вміє шанувать сучасне,

Лиш той майбутнє

Вивершить прекрасне!

Всім добре відомо, що звичаї села, свого народу – це ті прикмети, за якими ми розпізнаємо народ не лише в сучасному, а і в його історичному минулому.

В усіх народів існує повір’я, що той, хто забуває звичаї батьків, карається людьми і Богом.

Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує про те місце, де вона народилася, де пройшло її казкове дитинство, у затишній батьківській оселі, згадує традиції і звичаї, що шанувались із діда-прадіда.

Краєзнавчий музей на території Брестівської школи відкрито у 2006 році, який у 2009 році був офіційно зареєстрований Міністерством освіти і науки.



Збір матеріалів для заснування краєзнавчого музею почала Русин Світлана Іванівна. Продовжила створення кімнати-музею Котубей Ольга Дмитрівна. До цієї роботи залучила учнів, щоб привити їм любов до збереження історико-культурної спадщини українського народу, повагу до народних звичаїв і традицій.

Дім , домівка, рідна хата… Це давні поняття близькі і зрозумілі кожному. Але житло лише тоді ставало домом, коли у ньому селився дух, спалахувало вогнище.

Чимало у цьому важили перетворені домашні святині та обереги: стіл, піч, рушники, ікони, бо в традиційній побутовій культурі українців кожна річ, окрім практичного свого значення, мала ще й символічне.

Запрошуємо здійснити подорож у минуле, щоб побачити, яким було житло, побут і одяг наших предків.

Перед вами ескіз української хати. Характерною рисою типової української хати є її небагатий, але привабливий вигляд, чисто побілені стіни, солом’яна, гарно порізана покрівля.



Біля хати обов’язковознаходиться квітник і красива огорожа. Подвір’я українського господаря неможливо уявити без огорожі. Це тин, плетений з гілок смереки, ліщини чи лози. Найкращим магічним оберегом вважається тин з осики, бо вона охороняє від нечистих духів.



Подвір’я та господарський реманент (щіть для чистки вовни, ціп, колодязь).



Хата, як і людина, вміє плакати й усміхатися, вона може бути горда і сумна, пихата і доброзичлива. Усе залежить від того, яка людина в ній мешкає.

Побутові речі. Якщо з сіней увійти до світлиці, то ліворуч можна побачити піч. Піч – це священне місце у хаті. Вона служила українському селянинові тричі: для опалення житла і як тепле спальне місце, для приготування їжі, для випікання хліба.

До неї ставились, як до священного предмета – шанували, тримали в чистоті. І протягом віків створилася ціла система звичаїв, обрядів, ритуалів. Піч і хатні предмети (кочерга, рогачі, хлібна лопата), за народним повір’ям, могли відводити зло, очищати, нести доброту).



Дерев’яне корито – один з основних атрибутів хатнього начиння. Хліб, який над усе цінувався селянином, вважався священним, а разом з ним і корито, і піч, і навіть час, коли хліб сидів у ній.

Корито цінували, шанували, доглядали особливо дбайливо. Коли “втомлювалось” і хліб переставав вдаватися, його “правили”: шкребли освяченим на Великдень ножем і добре вимивали теплою водою. Щоб не заводилось нечисте, натирали зсередини цибулею із сіллю.

“Правили” корито, як велось, перед повним місяцем, щоб завжди було повне.



Глечики – посуд, який зроблений і розмальований вручну нашими предками. Дерев’яний товкач, який використовувався для подрібнення перцю, маку, горіхів. Дерев’яна маслозбивалка.



Стіл. “Хай буде щедрим ваш стіл!”, – кажуть, бажаючи комусь достатку в домі, бо стіл і дім здавна поняття нерозривні.

Справіку в Україні був звичай: закінчуючи будівництво хати, першим до неї заносили стіл, застелений обрусом (скатертю), на якій лежав хліб. На покуть – почесне місце за столом – невдовзі після народження клали немовля, щоб росло здоровим і в достатку. Через стіл молода подавала нареченому хустку, даючи згоду на шлюб. На столі не можна було сідати (“чиряками обсипле”), залишати на ньому на ніч ножа, сірники, класти ключі, бо за це образяться домашні божества.



Лада. Лада служила одночасно і скринею для зберігання продуктів харчування, одягу та ліжком, лавицею.



Особлива увага відводилася іконам. Кімнат без ікон не існувало, бо ікони вважалися оберегом хати від злих сил. Обов’язково прикрашали ікони вишитими рушниками.



Рушники. Оселю на Україні важко уявити собі без рушників. Тчуть і вишивають ще й досі. Узори на рушниках – то давні символи: ромб з крапкою посередині – засіяна нива; вазон чи квітка – світове дерево від землі до неба; людська фігура – знак Берегині – богині хатнього вогнища. Вішали рушники над вікнами, над дверима, на покуті – це були обереги від усього злого, що може зайти в дім.

“Хай стелиться вам доля рушниками”, – казали людям, бажаючи щастя.

Вишитий рушник привчає до краси, є взірцем людської працьовитості. Рушник необхідний при обряді і як побутова річ. На ньому підносили хліб–сіль, кожному, хто приходив як друг, з чистими помислами, думками. З ним виряджали в далеку дорогу рідних людей. І нині на рушник стають наречені до шлюбу. З ним проводжають в останню путь.



Мереживо. В’язання – популярний вид домашніх жіночих занять. Ручне в’язання здійснювалося з допомогою гачка і за участю двох або кілька спиць. Найпоширенішими техніками ручного в’язання гачком є “Ланцюжок”, “Стовпчики”, “Зубці” та інші.



Відкрита полиця (мисник). Мереживом (зубками) прикрашали відкриту полицю для посуду.



Ткацький верстат. Ткацтво – один найдавніших і найважливіших елементів національної культури українського народу. Первісним ткацьким знаряддям був верстат вертикального типу, основна конструктивна частина якого – вертикально встановлена рама. Для натягування повздовжніх ниток , – основи та зручності переплітання до них внизу прив’язали кам’яні або глиняні тягарі. Нитки основи розділені на дві групи – парні і непарні. Парні прив’язували жмутами до одного ряду тягарів, непарні до іншого.

Прядінням і ткацтвом споконвіку займалися жінки, дівчата і підлітки. Ткацький верстат був у кожній селянській оселі. Упродовж століть вважалося, що жінка зобов’язана вміти виконувати ткацькі роботи, інакше вона не вважалася повноцінним членом громади. Покровителькою прядіння і ткацтва у Київській Русі була Богиня Мокош.



Кудиля. Для того, щоб ткати, необхідні були нитки, їх виготовляли з конопель та льону, який спочатку сіяли, потім збирали, вимочували, розчісували, а вже потім пряли. Вовняні нитки виготовляли з овечої вовни. Вовну розчісували ось такими гребінками і пряли з неї нитки. Прядінням займалися вечорами, коли клали дітей спати, і наспівували дитині колискову.

Український костюм. Український національний костюм – це частина культури народу. Кожна деталь одягу має символічне значення.

Жіночий національний костюм складається з хустки, жіночої вишитої сорочки, запаски, плахти, корсетки.

Чоловіче вбрання складається з шапки, кожуха, сорочки, штанів – шароварів, поясу.



Скриня для прикрас. Скриня для прикрас, вирізьблена з дерева, в якій дівчата зберігали свої цінні речі, прикраси та інше.



Скриня для одягу. Традиційний вид меблів, у яких зберігалися одяг, полотно. Скриня належала жінці. Дівчині на виданні батьки купували скриню, яку вона разом з матірю поступово наповнювали різними речами, необхідними для майбутнього подружнього життя: вишиваними рушниками, хустками, сорочками, стрічками та ін. Скриня була частиною дівочого посагу: чим більша і красивіша скриня, тим багатша наречена.



Український вінок. Незаміжні дівчата на голові носили вінок. Народна мудрість говорить: “Хто вміє вінок вити, той вміє життя любити”. Вінок із стрічками різник кольорів має теж символічне значення.

Найпершою на середині в’яжуть світлокоричневу стрічку – символ землі-годувальниці. Побіч неї вплітають жовті стрічки – символ сонця; світлозелені – символ краси і молодості. Блакитні – символ неба і води, що дають силу і здоров’я, далі жовтогарячу – символ хліба; фіолетову – символ мудрості людини; малинову – символ душевності, щирості; рожеву – символ статку.



Хустка. З давніх – давен хустка була основним і улюбленим головним убором української жінки і вважалась оберегом від злих сил. Вона не тільки прикрашала жінку, а й підкреслювала святковість одягу. Українські дівчата завжди ходили з непокритою головою – це ознака дівочої честі. Дівоча хустка, крім побутового, має ще й обрядове значення. При сватанні дівчина перев’язувала руку парубкові хусткою на знак згоди бути його дружиною.



Лампа. У нашому музеї знаходиться старовинна лампа, якій більше ста років.

“Знаєш минуле – маєш майбутнє”. У музеї є відділ “Знаєш минуле – маєш майбутнє”, де зібрано багато реліквій, пов’язаних з народними звичаями, обрядами, як християнськими так і календарними.

Найбільш широко і урочисто в нас у селі відзначається народження Ісуса Христа – “Різдво”.

Починаючи з першого дня Різдва, молоді хлопці ходять з вертепом – маленьким ящиком у вигляді церкви, обклеєним кольоровим папером, де знаходяться фігурки пастирів, новонародженого дитятки – Ісуса Христа.

Найсвітліше, найбільш шановане в народі свято – “Великдень”. Розмальовані або орнаментовані курячі яйця – необхідний атрибут Великодня. Українська писанка – це світло сонця і світ душі, подих неба і дух землі, це геній нашого народу.

У музеї знаходиться диво-дерево рукотворне. На ньому виблискують писанки, крашанки, з яких струмує творча сила митців (“Крашанки” – одноколірні, “мальованки” – мальовані пензликом, “др’япанки”, “шкр’ябанки” – орнаменти видр’япано по фарбованому яйцю гострим предметом, “крапанки” – нафарбоване яйце, іншим кольором нанесені краплі).

На 1 травня, майже лише в нашому селі є така традиція. Хлопці дівчатам ставлять “майку”. Хлопець, який дружить з дівчиною, привозить з своїми друзями до двору смереку, найвищу, яка є в лісі. Всі гілки обрубують, залишають верхівку, яку прикрашають різними стрічками. Є така поговірка: “Де 1 травня в дворі “майка”, та дівчина цього року вийде заміж”.

9 – го травня в дворі ті самі хлопці знімають смереку (“майку”) і залишають на господарстві дівчини. І попливе щастя, а пропаде біда.

Далі ми бачимо сторінки пам’яті героїв Другої світової війни та афганців.

Афганці нашого села. Протягом всієї багатовікової історії нашої Батьківщини народ понад усе цінував вірність Вітчизні, мужність і відвагу героїв, які боролися за торжество добра і справедливості.

Вшанування пам’яті партизана Великої Вітчизняної війни Котубей Василя Васильовича, жителя нашого села (у вигляді папки, досьє та бойових нагород).

“Ми буде довго пам’ятати і вам забути не дамо”. Зібрано матеріал про пам’ять жертв Голодомору.

…Так учились наші предки.

 

 

Напишіть відгук